Замок Любомирських є однією з найхарактерніших історичних будівель Жешува. Будівництво цієї укріпленої резиденції почав, припустимо, наприкінці XVI ст., тогочасний власник Жешува - Миколай Спитко Лігенза. Цілком ймовірно, що на місці, де зараз стоїть палац, раніш вже знаходилися якісь будівлі. На підставі ескізів Тільмана з Гамерену, які збереглися до наших часів, та документу інвентаризації Зигмунта Генделя з 1897 року, який зберігається в Музеї Чапських в Кракові, виникає, що принаймні частину існуючої в той час будівлі було включено до складу споруди оборонного характеру, форма якої нагадувала чотирикутник зближений до прямокутника. Будівля була оточена кам'яним муром товщиною понад 1,5 м, в якому знаходилися щілинні бійниці. Можна припустити, що численні наїзди та атмосфера небезпеки, що панувала в Польщі після поразки під Цецорою, вплинули на рішення М. С. Лігензи, на той час каштеляна Сандомирського, розпочати з 1620 року серйозну перебудову резиденції та створити з неї сучасний, як на ті часи, замок у стилі «palazzo in fortezza» . Вали та бастіони у новоіталійському стилі, фрагменти яких пригадують фортифікації в староголландському стилі, частково були зміцнені кам’яно-цегляним обмуруванням, а частково блоками з сирої глини.

Realization www.makropix.com

При будівництві нового замку, зовнішні стіни трьох крил нової будівлі становили мури старої фортеці з бійницями, четвертим крилом будівлі мав бути продовжений будинок «оборонного двору». Після смерті Лігензи в 1637 р. власницею всього маєтку, разом із замком у Жешуві, стала молодша дочка Лігензи та її чоловік Єжи Себастьян Любомирський. З I половини XVII ст., коли Любомирські заволоділи Жешувом, почалася чергова перебудова об'єкту. Замкові укріплення були розширені, а замок був оточений кам'яними фортифікаціями бастіонного типу, які збереглися до наших днів. Проект розширення замку й нових укріплень створив новий архітектор голландського походження – Тільман з Гамерену. Встановлено, що з 1682 року тривали перебудова та розширення замку в Жешуві під його керівництвом. Тільман повною мірою використовував захисні умови, а особливо водні перешкоди, збудовані ще Лігензою для підвищення оборонної ефективності фортеці. Сам замок, в результаті його діяльності, являв собою будівлю, що мала чотири двоповерхові крила, з великою брамою на осі західного крила. Зовнішні стіни закінчувалися трикутними піками, які увінчували крайні та центральні частини фасадів, що опиралися на рустикальних пілястрах. У зв'язку з цією перебудовою розібрано кутову башту замку з часів Лігензи. Будівельними роботами в замку спочатку керував Петр Белотті, а потім його син Іоанн Хреститель Белотті. Як виявляється із запису в літописі жешувських отців піарів, будівельні роботи були завершені до середини дев'яностих років XVII ст.

В кінці XVII ст., в Жешуві спалахнула пожежа, яка не оминула й замку. Його реконструкція пов'язана з особистістю Карла Генріха Вейдемана, який після Іоанна Хрестителя Белотті займав посаду архітектора і військового інженера при дворі Є. І. Любомирського. З архівних документів Любомирських виникає, що роботи проводилися протягом багатьох років. Наприклад, у 1724-1729 роках тривали роботи над будівництвом укріплень замку, а в 1730 році був оновлений інтер'єр будівлі. В’їздна брама замку була зміцнена шляхом встановлення на мурах по обох сторонах башти чотирьохорудійних укріплених батарей. В одній з них розміщався цейхгауз, а в другій кордегардія. Вони були покриті односкатним дахом. Тоді ж розпочато будову додаткового поверху й шолому вежі. 25 січня 1735 року замок, який займали в той час сакси, згорів. Його реконструкція та пов’язані з нею ремонтні роботи розпочато в 1735-1736 роках.

В 1737 році через численні ушкодження, розібрано бастіон II св. Антонія та збудовано його з нуля на решітці з дубових палей, вбитих в болото, а в 1740 році завершено будівництво замкової каплиці св. Георгія. (Відповідно до плану Вейдемана з 1762 р., каплиця накрита куполом з ліхтарем розташовувалась у півн.-схід. кутку замку). У 1746 фортифікації будівлі були зміцнені реданом, який охороняв найслабше захищений півд. - зах. фронт замку. Два роки потім була завершена будова запроектованого Вейдеманом великого мосту перед замком, що тривала чотири роки. Міст мав три розвідні мости: центральний для транспортних засобів і два бічні для пішоходів, частково був захищений високими дерев'яними стінами з бійницями. На півд. фронті равеліну стала кордегарда, яку, ймовірно, утворено з перебудованого будинку стайні. У той час, ще раз модернізовано бруствери основних оборонних мурів, встановивши по кутах бастіонів, на кам'яних стовпах з картушами дерев'яні будки для спостереження за передпіллями. Були розширені також й перешкоди в передпіллі оборони.

Після смерті Францішка Любомирського у 1812 році замок використовувався як резиденція установи циркулярного суду і в'язниця, а в 1820 році він був офіційно викуплений австрійцями від Єжи Романа Любомирського. У той час замок був дуже занедбаний. Скоріш за все, під час пожежі у місті в червні 1842 року частина будівлі була зруйнована. Після пожежі брама вежі була знижена, а сама вежа отримала нову покрівлю у вигляді даху аналогічного тому, який в той час була покрита дзвонна вежа біля парафіяльного костьолу. Можливо тоді ж, при нагоді зміни даху, проведено надбудову замку. У XIX столітті стан замку погіршилася настільки, що виникла потреба його перебудови. Проект був розроблений у 1895-1996 роках інженером Зигмунтом Генделем, що в той час виконував обов’язки консерватора історичних пам’яток. Ремонт замку проводився з 1 травня 1902 року під керівництвом повітового інженера Казимира Рогозинського.

Під час будівництва об'єкту, що проводилося львівським підприємством Іполита Сливинського, проект був змінений Францішком Сковроном, тогочасним керівником будівництва. Вже на початковому етапі будівельних робіт з'ясувалося, що технічний стан замку (як мурів, так й фундаменту) був настільки незадовільний, що вимагав введення радикальних змін. Тому було прийняте рішення будувати замок «з нуля» на новому, прямокутному плані, що був лише зближений формою до оригіналу. Нова будівля нагадувала формою стару архітектурну конструкцію жешувського замку XVIII ст., яку увіковічив на своїх ескізах Вейдеман. Стару будівлю замку, за винятком башти, було зруйновано. На її місці в 1903-2005 роках зведено зовсім нову будівлю, з урахуванням потреб судових органів і в'язниці - вона збереглася й донині. Масивну і важку масу будівлі створює двоповерховий чотирикутний будинок 1903-1905 років, з просторим двором у центрі і високою брамною вежею з західного боку. Шестиповерхова вежа з ґанком для охоронців закінчена цікавим шоломом, виконаним в 1906 р. за оригінальним бароковим взірцем. Замок оточує чотирикутник кам'яних укріплень з довгими бастіонами по кутах, збудованими в основному за принципом, староголландської школі, а у східній частині за принципом Пагана. Бастіони мають назви: св. Францішка (півн.- захід.), св. Андрія (півн. - схід.), св. Ієроніма (півд. - схід.) та св. Марії (півд. - захід.). На кутах бастіонів стоять кам'яні башти (кавальєри) з різьбленими зображеннями патронів з 1746 р. З північного й східного боку збереглися залишки ровів, а в північному мурі - вихід тунелю . Раніше навколо замку простягався рів та штучні водойми, які, у поєднанні з розташованою неподалік річкою Віслок, захищали доступ до фортеці. На верхівці башти знаходиться годинник, вироблений знаною фабрикою баштових годинників Михала Мєнсовича у Кросні в 1904 р. (знову почав ходити в 1993 р.). У 1940 році німці позбулися з замку судових установ і призначили його на штаб-квартиру окупаційних властей. Частина будівлі залишилася в'язницею, яка містилося тут до 1981 року. У 1965 році замок був відновлений, ветхі стіни відремонтовані. На жаль, при впорядкуванні прилеглих до замку теренів у 1968-1970 роках знищено залишки зовнішніх земляних укріплень. Подальші ремонтні роботи розпочалися в 1978 році, а в 1983 році почалася реконструкція будівлі та решти укріплень. У 1981 році в'язницю закрито, а будинок був переказаний Міністерству юстиції.

У 1985 - 1993 роках будинок замку був повністю відреставрований, а інтер'єри його приміщень відремонтовані. Відновлено оригінальний урочистий зал, реконструйовано розташовану в північному крилі колишню каплицю в'язниці. На фронтоні башти розміщено пам'ятні дошки, що увіковічують трагічну долю в'язнів під час фашистської окупації та ув’язнення Вінсента Вітоса. Всередині замку знаходиться встановлена в 1995 році меморіальна дошка на згадку мученицької смерті юристів, ув'язнених та стратованих тут в епоху сталінізму. У 1996 році відкрито тут Музей юстиції. Нині у стінах замку проходять виставки та концерти, а у дворі відбуваються виступи під відкритим небом.