Терен нинішнього Жешува

11 тис.

 років до н. е. Найдавнішій слід людини – кременевий дротик – знайдений в районі Побітно дає можливість припускати, що вже тоді у цьому місці могли виготовляти кременеві знаряддя, або що його хтось згубив під час полювання або іншого роду діяльності людини свідерської культури мисливців і збирачів.

4 тис.

 років до н. е. У новому кам’яному віці людина навчилася обробляти землю – з’явилися перші землероби, що вели осілий спосіб життя. Саме такі селища знаходимо на терені Жешува - Осєдля Пястів. Нам відомо, що ці люди мешкали в ямах, землянках (напр. 3м x 2м) й можливо мали господарчі приміщення (5м x 2.5м), де тримали одомашнених тварин й харчові запаси, що позволило їм вести осіле життя. Ці люди займалися виробництвом посуду із глини, прикрашуючи кераміку мотивом стрічки, так виникнула назва цієї культури – культура лінійно-стрічкової кераміки.

1 тис.

років до н. е. Терени, які нас цікавлять, займав люд лужицької культури (т. зв. тарнобжегської групи). Для виробництва зброї, прикрас та знарядь тогочасні мешканці використовували не відомий їх попередникам матеріал – бронзу (знаходимося вже в бронзовому віці!). Разом із відкриттям бронзи розповсюдився й обряд погребіння, що наказував спалювати тіла покійників, збирати їх кістки до урни разом із прикрасами, їжею та побутовими предметами, а потім закопувати у землю, завдяки чому сьогодні ми можемо пізнати прикраси виконані з бронзи, скляні буси, бурштинові великі бронзові шпильки.

I ст.

після н. е. Від цього часу на протязі майже чотирьох сторіч терени Жешува займав люд пшеворської культури (обшар Старого міста та терен між Віслокем і вул. Підкарпатською), що дає 28 археологічних об’єктів. У ті часи люди жили в напівхатах-напівземлянках (багаті мешканці) або землянках. У цих оселях відкрито багато залізних предметів, бронзових відламків посуду. Важливим елементом, що свідчить про торгівельні та економічні контакти землеробів, які займали плодоносні землі та пасовища біля рік, є знахідки римських монет (у чималій кількості) та фрагментів модного на той час посуду terra sigilata, який вироблявся на терені Римської імперії. Здається також, що люд цей займався обробкою бурштину, який так цінився в Римській імперії. ................... X ст. після н. е. В результаті походу Казимира Великого на Русь, Жешув разом із іншими підкореними теренами був приєднаний до Польщі. У 1354 році Жешув на підставі королівського акту від 19 січня перейшов у руки Яна Пакослава зі Стружиськ, який став родоначальником родини Жешувських, що володіли містом протягом наступних двохсот років. Надання місту магдебурзького права та перенесення його із терену Старого міста на терен сьогоднішньої площі Ринек - це проблеми, щодо яких історики не дійшли до згоди, висуваючи суперечливі гіпотези.

XV ст.

Для Жешувa це доба розвитку на взірець середньовічних міст. Перетинання торгівельних шляхів у місті, торгівля привели до підвищення добробуту міста. В результаті чого постали ремісницькі цехи (ткачів, суконщиків, мечників) та ярмарки. Доказом заможності міста був готичний Фарний Костел, пресвітерій якого зберігся до наших часів. При цьому костелі діяла приходська школа, у якій можна було отримати початкові знання з латині, костельного співу й вміння прислужувати священникові під час богослужіння. Це давало можливість продовжувати навчання у кафедральній школі або в університеті.

XVI ст.

Місто бурливо розвивається, не дивлячись на пожежі, наїзди татар та епідемії. Економіка та торгівля й далі були основним двигуном міста (торгівельний шлях із Русі на захід пролягав через Жешув). Місто розширювалося, особливо коли перейшло в руки Миколая Спитка Лігензи. Той чудовий період в історії міста прийшовся на перелом XVI та XVII ст. Лігензa укріпляв місто, будуючи мури, Костел та Кляштор Бернардинців (у якому викликає подив піздньоренесансний головний олтар виняткової роботи) замок та синагогу. Ці будівлі входили в систему оборони міста, що можна помітити й сьогодні (Костел Бернардинців). У II пол. XVII ст. у Жешуві збудовано Костел о. Піярів разом із колегією (нині I Загальноосвітній ліцей). Відтоді Жешув почав повільно марніти. Наїзд військ Ракоці та велика пожежа віщували події XVIII ст.

XVIII ст.

 Вже у 1702 на місто нападали саксонські, шведські й російські війська, знищуючи його та накладаючи контрибуцію. Володарка міста, Йоанна Любомирська, приєднується до Барської конфедерації, тримаючи російські війська здаля від міста майже рік. Після першого розподілу Польщі (1772), Жешув перейшов під владу Австрії. Стався адміністративним центром району (повіту), що зумовило наплив австрійських чиновників та військових.

XIX ст.

 Розвиток Жешувa припадає на 2 пол. XIX ст. Події Весни народів також відгукнулися на ньому: створено раду та національну гвардію. Ось тут ходив у гімназію та відбував практику в аптеці Ігнаци Лукасевіч - винахідник керосинової лампи та національний діяч. У п’ятидесятих роках місто поєднано залізницею із Краковом та Львовом, що дало можливість розвиватися промисловості й самому містові. Чисельність мешканців зростає, постають культурні заклади, друкарня. XX ст. Галицька автономія дає можливість діяти патріотичним організаціям, м. ін. «Сокіл», «Стрілецьке товариство». Вони також мобілізувалися після вибуху I Світової війни та разом із своїми головнокомандуючими (Леопольд Лис-Куля) приєдналися до боротьби проти Росії. Фронт, що проходив Галіцією, пощадив місто. 1 листопада 1918 р. Жешув визволився спід влади та позбувся військових частин Австро-Угорщини. Тридцяті роки прискорили розвиток міста завдяки створенню Євгеніушом Квятковським (віце прем’єр-міністром) проекту Центрального промислового округу (ЦПО). У Жешуві збудовано тоді Державний авіазавод – Фабрику Моторів, що дала працю багатьом мешканцям міста.

 9 вересня 1939 р.

 до Жешувa, який захищали військові відділи полк. Мачка, увійшли німецькі війська – почалася німецька окупація, що тривала до 2 серпня 1944 р. та поглинула близько 12 тис. громадян міста. У їх числі опинилися жертви облав, бійці, що полягли на фронтах війни, екстерміновані мешканці єврейської національності та члени підземних організацій, тобто Армії Крайової.

2 пол. XX сторіччя

це для міста період урбаністичного розвитку (постають нові будівлі, заводи, багатоповерхові житлові будинки). Зростає чисельність мешканців, місто стає столицею воєводства. Відкриваються вищі навчальні заклади (Жешувська політехніка, Вища педагогічна школа), траси міського транспорту. Місто стає культурним, економічним та релігійним центром регіону (театри, місця праці, Жешувска єпархія)

XXI ст. 1.IX.2001

 Жешув стався університетським містом – тут відкрито Жешувський університет, що утворився в результаті поєднання Вищої педагогічної школи , філіалу люблінського УМЦС, та філіалу краківської Сільськогосподарської академії.