Початки польської держави. Ранньофеодальна монархія в Польщі (X

Початки польської держави. Ранньофеодальна монархія в Польщі (X - XII ст.)

Польські племена, що належали до західних слов’ян у VI - VII ст. н. е., займали терени між Одрою та Віслою: дзядошани в Сілезії біля Глогова, теребовляни під Легницею, над рікою Бобр - бобряни, слензани біля Вроцлава, над Одрою та Тшебницею, над верхньою Одрою – ополяни, голеншиці над Ользою поблизу Цєшина, довкола озера Гопло на Куявах – гопляни, у Великій Польщі - поляни, над центральною частиною Вісли – мазовшани, поміж Одрою, нижньою Віслою та Балтикою на півночі та Нотецем на півдні – поморяни, над верхньою Віслою поблизу Кракова та Віслиці - вісляни, над Саном та Вепшем – лендзяни.

Найсильнішу племінну державу утворили поляни, зосереджені поблизу міст Гнєзно, Познань, Острув Ледницький та Льондзє. В середині IX ст. П’ясти відсунули династію Попелів та розпочали підкорення сусідніх земель: Куявії, Серазьдкої, Ленчицької земель, Мазовії та Сандомирської землі. Мєшко – четвертий з П’ястів (після Семoвита, Лестка та Земомисла), народжений бл. 930 р., щоб стати незалежним від Німеччини заключив союз із чехами та у 966 р. прийняв хрест від їх священників. Перше польське єпископство постало в Познані. У наступні роки Мєшко намагався захопити гирло Одри (972 р.), Сілезію (990 р.) а також Малопольщу (992 р.), закінчивши таким чином процес об’єднання польських племен. Послідовник Мєшка I – Болеслав Хоробрий, помітивши, що землі між Лабою та Одрою стали територією німецької експансії, зосередився на підкоренні прусських земель, що простиралися по сусідству з Мазовією та Гданським Помор’ям. Спочатку він вислав туди місіонерів разом із єпископом празьким Войцехом, який помер мученицькою смертю в 997 р., не пошанувавши місцевих обрядів.

У 1000 р., взамін за підтримку імператорських планів утворення універсальної монархії, в склад якої увійшли б Германія, Італія, Галлія та землі слов’ян, Отто III погодився на створення архієпископства в Гнєзні та збільшення кількості польських єпископств. Після смерті прихильно наставленого Отта, Болеслав Хоробрий протягом 14 років воював із його наступником Генріхом II. Після підписання Будишинського миру Польща отримала Моравію, Мільсько та Лужиці. В останнім року свого життя (1025), використовуючи ситуацію міжцарів’я у німців, Болеслав увійшов на трон. Його наступник – син Мєшко II, через змову братів, яких підтримували німецький імператор та руський князь, втратив корону та мусив покинути країну. Близько 1034 р., після смерті Мєшка II, дійшло до народного бунту проти магнатів та духовенства, а у 1039 р. чеський князь Бретислав напав на Польщу; великих страт зазнала в той час Познань, а найбільш Гнєзно, звідки чехи забрали реліквії св. Войцеха. Знову поєднати країну вдалося його сину – Казимиру Обновителю, який відстроїв міста та святині, а також ввів обов’язкову військову службу для тих, хто володів землею на підставі т. зв. лицарського права. Використовуючи конфлікт між імператором та папою римським, які сперечалися у справі інвеститури, син Казимира – Болеслав Сміливий у 1076 р. відродив монархію в Польщі. Загарбницька закордонна політика короля допровадила до виникнення конфлікту із магнатами, жертвою якого пав єпископ краківський Станіслав. Болеслав був вигнаний з країни, а влада перейшла в руки його брата – Владислава Германа, залежного від імператора та магнатів, під їх тиском він змушений був поділити державу між синами – Збігневом та Болеславом Кривоустим. Досягнувши повноліття, Болеслав вигнав брата та зайняв його територію. Під претекстом охорони прав Збігнева до Польщі увійшов імператор Генріх V; однак мусив відступити після поразки під Глоговом, Битомом та Вроцлавом. У 1116 - 1122 роках Кривоустий ввів у склад Польщі Гданське Помор’я та Західне Помор’я. У 1138 р. поділив державу на феоди, вводячи принцип сеньйорату, тобто верховної влади найстаршого П’яста над підлеглими князями. Першим сеньйором був Владислав II, який крім отриманої у спадку Сілезії дістав феод (Краківські землі, частину Великої Польщі із Гнєзном, частину Куявії, Серадзьких земель та верховну владу над Помор’ям), молодші брати отримали: Болеслав Кучерявий – Маковію та частину Куявії, Мєшко III Старий – Велику Польщу.

На початку XII ст. численність населення Польщі становила близько 1,5 млн. чоловік. Найбільші міста: Гнєзно, Краків, Вроцлав, Волін мали середньо по 4-5 тисяч мешканців. Державою правив князь із допомогою магнатів, які й займали найвищі посади: воєводи, комірника, канцлера, чесника та стольника. Основною адміністративно-територіальною одиницею були гради, якими управляв каштелян; тут платили княжі данини та податки, оборона держави залежала насамперед від співпраці градів.

_______________

Опитування

X - XII ст